Зокрема, перша згадка про місто Дрогобич датується 1387 р., однак за опосередкованими даними воно значно старіше і було одним із центрів солеваріння Київської, а пізніше Галицько-Волинської Русі.

Від середини І-го століття — під владою Польщі, пізніше — до 1918 р. — Австро-Угорщини. Походження назви Дрогобич залишається нез’ясованим. Побутують кілька легенд і версій. У листі Папи Боніфація ІХ (1392) до перемишльського єпископа Еріха місто згадується як один з центрів солеваріння Європи. У давньому гербі міста зображено 9 топок (бочок) солі, що символізують 9 жуп (солеварень).

У Дрогобичі досі діє один з найстаріших в Європі солеварних заводів, тому сучасне гасло міста: “Дрогобич – у ньому вся сіль”. У 1918 р. на Дрогобиччині встановили владу ЗУНР. Із 1919 р. — край знову під польським пануванням. 1939 року Дрогобиччину приєднали до УССР. Із липня 1941 р. по серпень 1944 р. край був під німецькою окупацією. У 1940—1959 роках існувала Дрогобицька область, у 1959 р. створений Дрогобицький район. 2 квітня 1990 р. над адміністративним будинком районної ради було піднято український національний прапор. На території району знаходиться два пам’ятники історії та культури державного значення і 72 — місцевого значення. Це, в основному, споруди сакральної архітектури.

Вихідцями з Дрогобича є багато видатних людей, серед яких: Юрій Дрогобич (Котермак) (бл. 1450-1494) – український вчений, доктор медицини й філософії, ректор Болонського університету, автор першої вітчизняної друкованої книги “Прогностичне судження” (1483). Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1570-1622) – Гетьман Війська Запорозького, видатний полководець, засновник Київського братства. Юрій-Франц Кульчицький (бл. 1640-1692) – український купець, герой оборони Відня. Вдячні австрійці подарували героєві весь запас трофеїв кави. Галичанин відкрив у Відні першу в Європі кав’ярню. Бруно Шульц (1892-1942) – видатний письменник та художник. З Дрогобичем тісно пов’язано життя Івана Франка, який у 1864-1875 рр. жив і вчився у місті.